Новини

Наміри геноциду у російській війні проти України вже очевидні

Україна була в центрі масових злочинів двох великих злочинних режимів у європейській історії ХХ століття: Радянського Союзу за часів Сталіна та нацистської Німеччини. На початку 1930-х років жертвами Голодомору, штучно створеного радянським керівництвом, стали майже чотири мільйони людей. Сотні тисяч були депортовані з України або вбиті під час тривалих репресій і «чисток» 1930-х років. Під час німецької окупації у роки Другої світової війни в Україні було встановлено жорстокий режим гноблення та експлуатації. Приблизно 1,5 мільйона євреїв України загинули під час Голокосту. Ще мільйони українців загинули як солдати Радянської армії та військовополонені, померли від голоду внаслідок експлуатації країни, були вбиті в німецьких таборах і в’язницях або депортовані до Німеччини на примусові роботи. У боротьбі з партизанами або під час відступу німців було знищено сотні сіл, а їх жителі вбиті в «відплату».

Більше місяця тому Росія розпочала нову війну проти України. Як і радянська політика в 20 столітті, путінська Росія прагне ліквідувати самовизначення України та підпорядкувати її російській гегемонії. Це ґрунтується на ідеї, яку неодноразово висловлював Володимир Путін, що Україна не має незалежного від Росії національного сенсу існування.

Так звана «денацифікація» України, яку Росія назвала метою війни і яка все частіше використовується в пропагандистських цілях, як тепер стало зрозуміло, спрямована значно далі, особливо після того, як війна, всупереч російським очікуванням, не закінчилася через кілька днів. Всебічна мобілізація українського суспільства проти вторгнення трактується в російських державних ЗМІ як несподівано глибоке закріплення «нацистської ідеології» в українському суспільстві. Виходячи з цього, висуваються вимоги повної ліквідації державності України, масових репресій проти вигаданих російською пропагандою «українських нацистів» і всебічного «перевиховання» населення. Йдеться вже не лише про зміну влади в Києві, а про стирання незалежної історичної пам’яті в Україні через знищення культурних цінностей, книг і бібліотек та масовий терор проти тих, кого вважають носіями опору і прагнення України до незалежності.

З Маріуполя частина цивільного населення також була примусово вивезена до Росії, а голод використовували як зброю проти міста. Навряд чи можна проігнорувати докази воєнних злочинів, таких як обстріли та бомбардування житлових районів, цивільної інфраструктури, лікарень та чітко позначених притулків для цивільного населення. Очевидно, в Бучі, Ірпені, Бородянці та інших місцях діяли російські підрозділи, які прицільно, а іноді й за списками, розстрілювали людей. Є свідчення, що подібні речі відбуваються і в інших місцях, особливо в Маріуполі. У розстрілах житлових кварталів Харкова, Чернігова, Києва, знищенні цілих містечок та сіл (Волноваха та інші) чітко простежується геноцидна мотивація. Абсолютно свідомим актом варварства слід вважати бомбардування вокзалу в Краматорську. Очевидним та беззаперечним є цілеспрямоване масове вбивство цивільних українських громадян.

Таким чином нині існують усі докази не лише злочинних намірів геноциду РФ проти українців, а і їхнього втілення.

Усе це повертає Україну та Європу в найтемніші часи ХХ століття. Німеччина, зокрема, зобов’язана підтримувати Україну в боротьбі проти знищення її національного існування всією необхідною Україні зброєю та всеосяжним нафтогазовим ембарго.