Радянська політика пам’яті про нацистську окупацію: між «генеральною лінією партії» та «простою радянською людиною»

Один з ключових викликів у студіях пам’яті полягає у небезпеці представлення колективної пам’яті як певного узагальненого «колективного несвідомого», як набору спільних уявлень, які нібито виникають самі по собі після пережитого досвіду. У цьому дослідженні я планую звернутися до питання про конкретних дійових осіб радянської політики пам’яті та про відтворення пам’яті про війну на рівні повсякденності.

Важливим підходом тут є проблематизація часто вживаних у контексті моєї теми понять «офіційної ідеології» та «звичайних людей», які не можуть пояснити, хто саме, які групи, інституції чи індивідуальні актори пропонували ті чи інші бачення історичного минулого, які відбувалися взаємодії та переговори між цими акторами, та як у цей процес були включені різні аудиторії.

Метою цього дослідження є осмислення радянської політики пам’яті про нацистську окупацію як процес утворення значень подій минулого, а також споживання і досвідчування образів минулого, що розгорталась у взаємодії конкретних акторів.