Більш як третина жертв Голокосту була знищена німцями та їхніми місцевими помічниками на території між Балтійським та Чорним морем: хтось був застрелений, хтось задихнувся у газових камерах, велику частину померлих просто скинули в ями і присипали землею. Численні жертви загинули у ході партизанської діяльності, а також репресивних акцій «помсти», які часто слідували за нею, інші були навмисне заморені голодом.

Центральними діячами у цих справах виступають відділи командування Sicherheitspolizei та Sicherheitdienst (KdS-Dienststellen), які здебільшого були сформовані на основі мобільних оперативних груп (Einsatzgruppen) і мали представництва у найдальших куточках окупованого Радянського Союзу.

Автор дослідження вивчає історію створення та діяльності відділів командування (KdS-Dienststellen) в Райхскомісаріаті Україна. Вони стали результатом старань Гіммлера, які передбачали злиття CC, поліції, державних і партійних організацій в єдину структуру. Відповідно, ці відділи командування (KdS-Dienststellen) складалися з представників Гестапо, поліції (Kriminalpolizei) та служби безпеки (SD). Відділом керувала одна людина, яка підпорядковувалася мережі командирів Sicherheitspolizei та SD.

На відміну від мобільних підрозділів Sicherheitspolizei та SD, відділи командування стали постійними об‘єктами. Згодом вони створили власну систему таборів, яка існувала паралельно із системою концентраційних таборів в інших окупованих районах; брали активну участь у формуванні політики щодо церков або вели перемовини з представниками українського національно-визвольного руху.

Вивчення цих відділів та їхньої діяльності може не лише представити у новому світлі структури нацистського режиму та запропонувати новий погляд на функціонування СС та поліції, але й допомогти краще зрозуміти практики окупації та Голокосту в Райхскомісаріаті Україна.