Мій дослідницький проєкт з історії радянських воєнних меморіалів сконцентровано на малодослідженому часовому проміжку з 1940-х по 1960-ті роки. Метою моєї роботи є перегляд стереотипу про воєнні меморіали як про об‘єкти контролю тоталітарної держави з головним центром у Москві, а також вироблення диференційованого погляду на логіку, дійових осіб, наміри та умови спорудження пам’яток, що дозволить поглянути на ці об‘єкти у глобальному контексті воєнних меморіальних практик.

Головним пунктом мого дослідження є матеріальний аспект меморіалів та політична економія їхнього будівництва. Замість тематичних досліджень окремих пам’яток я зосереджую увагу на меценатських мережах, які поєднують акторів політичного та військового керівництва зі скульпторами та архітекторами, а також на вузлових пунктах виробництві, а саме ливарних заводах. Використовуючи архівні джерела з Росії, Естонії, Білорусі, України, Грузії та Німеччини, я намагаюся простежити транснаціональні процеси прийняття рішень і шляхів виробництва та проілюструвати, як у Радянському Союзі було створено окрему інституційну структуру військового мистецтва, яка значною мірою не залежала від мистецьких інституцій, але відповідала традиційним смакам радянського військового керівництва, що взорувалося на дореволюційні моделі.