Між культурним відродженням і державною цензурою: українське поетичне кіно 1960-1970-х років

Українське поетичне кіно 1960-1970-х років - видатний період в українській та загальнорадянській кіноісторії. Несподівана художня свобода, алегоризм, естетична неоднозначність у поєднанні з авангардними кінематографічними прийомами та українськими національними мотивами водночас приваблювали і лякали. Кінематографістам цього періоду вдалося створити кілька фільмів з абсолютно новою естетикою, далекою від звичного соціалістичного реалізму. 

Загалом до українського поетичного кіно відносять від 10 до 15 повнометражних фільмів, здебільшого 1964-1972 років, знятих такими режисерами, як Сергій Параджанов, Леонід Осика, Юрій Іллєнко, Володимир Денисенко, Микола Мащенко, Борис Івченко, Роллан Сергієнко та Іван Миколайчук. Близько третини цих фільмів були заборонені одразу після виробництва з ідеологічних міркувань і могли бути показані публічно лише наприкінці Перебудови або навіть у незалежній Україні після 1991 року.

Основна увага в цій роботі зосереджена на історичній контекстуалізації процесу кіновиробництва в 1960-1970-х роках та на складних взаєминах між кінематографістами та державними органами управління кіномистецтвом. Передусім розглядатимуться фільми на дорадянську тематику, оскільки саме вони мали особливий вплив у загальному русі за національне самовизначення українців після епохи сталінізму. Більшість цих фільмів засновані на літературних творах 19-го та початку 20-го століть і, відповідно, відображають українську дійсність до Радянського Союзу. Наприклад:

- «Тіні забутих предків» (1964) Сергія Параджанова, за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського (1911)

- «Камінний хрест» (1968) Леоніда Осики за новелами Василя Стефаника «Камінний хрест» (1899) та «Злодій» (1899).